Питання:

1.Чи є рішення Європейського суду з прав людини джерелом права в Україні?

2.Чи може суд застосувати до певної ситуації схожі рішення Європейського суду з прав людини?

3.Які є рішення Європейського суду з прав людини, які можна застосувати на практиці?

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч.2 ст. 8 КАСУ, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Таким чином, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні та враховуються при вирішенні адміністративних справ.

Схожу правову позицію було викладено в Ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2014 року справа № 2а/0470/14869/12. З повним текстом Ухвали суду можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41732501 «Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ». Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2013 року, справа № 2а/0470/7011/11. Повний текст Ухвали суду можна знайти за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39961181

Висновок: рішення Європейського Суду з прав людини мають в Україні значення джерела права. При вирішенні адміністративної справи з оскарження рішення-повідомлення податкової інспекції, адміністративний суд має враховувати практику Європейського Суду з прав людини. В обґрунтування правової позиції про скасування податкових повідомлень-рішень, адміністративні суди нерідко посалються на рішення Європейського суду з прав людини, як на джерело права.

Іноді, рішення, винесені Європейським судом з прав людини створюють правовий прецендент для адміністративних судів України. Так, в обґрунтування незаконності притягнення Товариства до податкової відповідальності за відсутність контрагента за юридичною адресою, Апеляційний адміністративний суд м. Севастополя (Ухвала від 06 червня 2013 року, справа № 2а-4093/12/0170/9) зазначив наступне: «Факт зазначення ТОВ СВ Альтера та ПП «ХИМСТИМУЛ» у податкових накладних місцезнаходження, за якими встановлено їх відсутність, не може слугувати підставою для виключення ПДВ зі складу податкового кредиту позивача, оскільки місцезнаходження ТОВ СВ Альтера та ПП «ХИМСТИМУЛ» визначено у податкових накладних згідно юридичної адреси підприємств і позивач не повинен нести податкову відповідальність за фактичну відсутність своїх контрагентів за юридичною адресою.

Вказана позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності».

Аналогічна позиція була викладені Європейським судом з прав людини і під час розгляду справи «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», яку було притягнуто до податкової відповідальності у зв'язку із тим, що деякі контрагенти цієї компанії не виконали обов'язку по сплаті і декларуванню податків по операціях із компанією Бізнес Сепорт Сентре (не сплатити ПДВ). Повторно підтвердивши висновок у справі «Булвес АД проти Болгарії», ЄСПЛ додатково зазначив, що «у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції». Втім відмітив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це б не мало.

Таким чином, на прикладі справ «Булвес АД проти Болгарії» та «Бізнес Сепорт Сентр проти Болгарії» ЄСПЛ було фактично впроваджено та закріплено на практиці принцип індивідуалізації юридичної відповідальності суб'єкта податкових правовідносин, який полягає в тому, що платник податків може зазнавати негативних наслідків у податкових правовідносинах з державою тільки у випадку порушення саме цим платником податків вимог національного податкового законодавства. Порушення податкового законодавства контрагентами платника податків мають призводити до негативних податкових наслідків саме для таких контрагентів, які безпосередньо порушують національне податкове законодавство. З повним текстом Постанови суду можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31761960 Крім того, Вищий адміністративний суд Українив своїй Ухвалі від 15 жовтня 2014 року, справа № К/9991/61246/12, також зазначає про індивідуалізацію податкової відповідальності, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини: «Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом».

З повним текстом рішення можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41012830

Висновок: податкова відповідальність має індивідуальний характер. Добросовісний платник податків не повинен нести податкову відповідальність за фактичну відсутність своїх контрагентів за юридичною адресою. Рішення Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "Булвес АД проти Болгарії"№ 3991/03, а також Рішення Європейського суду з прав людини справа «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» можна використовувати до схожих судових податкових спорів для оскарження податкових повідомлень-рішень.